Spiritual Exercises

[38] 1 СЛОВА

2 Не слід присягатися ні Творцем, ні створінням, хіба лишень це потрібно для підтвердження істини, з необхідності чи з благоговінням.
3 Під необхідністю маємо на увазі ті випадки, коли присяга підтверджує не будь-яку істину, а тільки ту, що має вагоме значення для добра чи то душі, чи тіла, чи теж для дочасних благ.
4 Благоговіння ж вимагає, щоб ім'я Творця нашого і Господа вимовлялося з належним піднесенням та пошануванням.

[39] 1 Варто відзначити, що хоч у випадку легковажної присяги грішимо більше, присягаючись Творцем, а не створінням,
2 одначе ж, з іншого боку, дотримуючись викладених вище умов стосовно істини, необхідності та благоговіння, присягатися створінням важче, ніж Творцем; це пояснюється такими причинами:
3 По-перше, коли присягатися створінням, то вже саме йменування створіння при засвідченні істини не викликає у нас ні тієї уваги, ні обачності, які зазвичай властиві присязі в ім'я Господа і Творця всього сущого.
4 По-друге, присягаючись іменем створіння, важче віддати шану Творцеві, ніж присягаючись іменем самого Творця і Господа, позаяк проголошення імені Господа Бога нашого спонукає до благоговіння і пошанування більше, ніж проголошення імені створіння.
5 Відтак присягатися створінням бажано радше особам досконалішим у духовному сенсі, ніж тим, хто ще не сягнув відчутного поступу у цій ділянці,
6 оскільки досконаліші завдяки постійному спогляданню та просвітленню розуму більше звикли помічати, вшановувати і споглядати Бога, присутнього в кожному створінні своєю сутністю, присутністю та силою.
7 Тому, присягаючись створінням, вони більше здатні і підготовані віддати у присязі шану Богові, ніж люди недосконалі.
8 По-третє, постійні присяги в іменем створіння приводять недосконалих до небезпеки ідолопоклонства швидше, ніж досконалих.

[40] 1 Не слід марнословити, себто говорити слова, які нікому - ні тому, хто їх говорить, ні іншим - не приносять користі й узагалі такої користі не передбачають.
2 Відповідно, слова, які приносять користь або, на думку того, хто ці слова говорить, мають її приносити, чи то душі, чи тілу, чи дочасним добрам співрозмовників, не є марними,
3 хоч би навіть мова йшла про речі, безпосередньо з їхнім становищем у житті не пов'язані, коли, наприклад, монах говорить про війну чи торгівлю.
4 Проте в усьому цьому є заслуга, якщо слова спрямовано на добро, і гріх - якщо їх говорять зі злою метою або ж узагалі безцільно.

[41] Не можна наговорювати на інших, завдаючи шкоди їхній репутації. Якщо привселюдно оголошуємо про смертельний гріх іншої людини, не відомий загалу (28), то самі чинимо смертельний гріх; якщо розповідаємо про чийсь легкий гріх, то самі такого гріха припускаємося; якщо ж розкриваємо чиюсь ваду, то у такий спосіб виставляємо напоказ ваду власну.
2 Якщо ж маємо добрі наміри, то можна говорити про гріхи чи вади іншого у двох випадках.
3 По-перше, якщо йдеться про гріх, відомий широкому загалу, як-от про гріх відомої повії; про гріх, доведений у суді; або ж про громадську хибу, що отруює душі тих, хто живе поряд із нами.
4 По-друге, коли таємний гріх виявляється особі, яка може допомогти тому, хто згрішив, виправитися. Однак у цьому випадку треба мати певність або вагомі підстави сподіватися, що така допомога принесе користь грішникові (29).

---------------------------------------------
(28) У латинському перекладі (Вульґата) додано таке роз'яснення: "зі злим наміром чи шкодою для доброї слави людини" (DalmMan).
(29) Також і тут у Вульґаті додано: "З-поміж гріхів мови можна згадати глузування, образи та інше; той, хто дає вправи, може продовжити перелік, якщо вважатиме це за потрібне" (там само).