Spiritual Exercises

(13)
[21] ДУХОВНІ ВПРАВИ, ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ТОГО ЩОБ ЗУМІТИ ПЕРЕМОГТИ САМОГО СЕБЕ Й УПОРЯДКУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ (14), НЕ ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ РІШЕННЯМИ, ПРИЙНЯТИМИ ПІД ВПЛИВОМ НЕВПОРЯДКОВАНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ (15)
---------------------------------------------
(13) В рукописі Автографу (текст А) слова primera semana стоять над п. 21 у вигляді колонтитула. Проте таке їхнє розташування викликає запитання: чи слід вважати "Основу" (п. 23) частиною Першого тижня, присвяченого, як зазначає у п. 4 сам Ігнатій, розважанню над гріхами? На це спірне питання можна відповісти ствердно з огляду на викладені нижче міркування. Приблизно у 1536, під час реколекцій Ельяра, "Основа" ще була, вочевидь, частиною "Вступних зауваг" (anotaciones), що використовувалися для підготовки осіб, які виконували вправи, до того, як розпочиналися самі реколекції. Про них згадувалося у короткому поясненні зранку першого дня; наука про гріх мала розпочатися того ж дня пополудні. Одначе в "Основі" містилося бачення цілого Божого плану створення і спасіння у його розвої в історії, а також вводився надзвичайно важливий принцип індиферентності - стрижень, на якому тримається вибір. По мірі того, як поступово розкривалася уся важливість цього моменту, "Основа" перетворювалася на окрему вправу у реколекціях. Сам Ігнатій у своїх "Продиктованих директивах" радив затримати реколектанта "на роздумах про "Основу" і на частковому та загальному іспиті упродовж трьох-чотирьох днів чи й довше" (SpExMHSJ19, c. 791). Відтак їх почали ділити на пункти, і вони стали частиною Першого тижня, хоч попередньо й зазначалося, що темою цього тижня є "гріхи" (п. 4). У текстах Р1 і Р2 першої латинської версії заголовок primera semana знаходиться над пп. 21-22. До 1556 "Основа" стала першою вправою реколекцій. Відтак ми ставимо слова "Перший тиждень" перед п. 21. Див. BibThSpEx, cc. 47-51.

(14) "Негативною" метою вправ є "перемогти самого себе", себто попередньо усунути перешкоди, як-от гріх чи невпорядковану прив'язаність до нього. Зазвичай, це перший крок, обов'язковий для духовного поступу. До цієї негативної мети Ігнатій одразу ж додає справжню, позитивну та сповнену натхненням мету вправ - вічне спасіння. В міру того, як людина проходить вправи, перед нею розкриваються нові аспекти цієї мети, особливо ті, що відомі завдяки Божому одкровенню. Такі аспекти збагачують її і на цьому етапі, і, щобільше, далі, коли вона торує свій життєвий шлях відповідно до вправ. Згідно з Ігнатієвою думкою, "впорядкувати життя" означає привести його у відповідність із "Засадою і основою", викладеними в п. 23.
І все ж, у чому полягає мета вправ? Хоч на перший погляд стислий виклад цієї мети, наведений Ігнатієм у п. 21, видається цілком зрозумілим, він спричинив активну дискусію. Спрощуючи суть справи, головних учасників цієї дискусії можна розділити на дві школи : "елекціоністів" (наприклад, Л. де Ґрандмеісон) та "перфекціоністів" (наприклад, Д. Пеетерс). Л. де Ґрандмеісон у 1921 стверджував: мета полягає у тому, щоб підготувати духовно налаштовану особу до здійснення розважливого вибору стану життя, в якому вона зможе служити Богові найкраще. Ця мета випливає з самого тексту. Пеетерс заперечив у 1931: метою та кульмінацією вправ може бути тільки якомога тісніша і всеосяжніша злука з Богом. Відповідь, у якій поєднувалися два зазначені підходи, дав незадовго до своєї смерті в 1942 Жозеф де Ґібер; її було опубліковано посмертно у 1953: обидві цілі взаємно доповнюють одна одну, а не виключають. Розглядаючи Ігнатієвий текст, опублікований у 1548, і процес написання цього тексту, який супроводжувався, починаючи з 1534, постійним зростанням числа прихильників, можна дійти висновку, що метою, вираженою у цьому тексті, є полегшити здійснення доброго вибору; таке припущення якнайкраще сприятиме тлумаченню формулювань, притаманних Ігнатієвому тексту. Одначе, зваживши на те, як сам Ігнатій використовував свій текст, побачимо, що він давав вправи особам, як вже здійснили вибір (наприклад, Ксаверію і Фаврові), щоб привести їх до тісної злуки з Богом. Ігнатій вважав, що викладені у тексті засади, які сприяють здійсненню вибору, водночас надаються і для того, щоб провадити тих, хто виконує вправи, до піднесеного союзу з Богом; проте він не завдав собі клопоту засвідчити це ясніше, внісши до тексту певні стилістичні правки, а натомість залишив керівникам можливість пристосовувати текст і викладені в ньому принципи до особистості та потреб кожного учасника вправ. Матеріали, що стосуються цієї дискусії, див. у DeGuiJes, сс. 531-532; стосовно її тривалості та історії див. Cusson y BibThSpEx, cc. 80-93.

(15) Уникати прийняття рішень під впливом прив'язаностей, схильностей, спонук, уподобань та антипатій, не узгоджених із приписами щодо належного використання створеного Богом, поданих нижче у п. 23:7.
За Ігнатієм, такі прив'язаності є схильностями, а не просто почуттями. Прив'язаність до добрих речей, способів дії чи осіб може неабияк придатися у духовному житті. Проте вона може стати невпорядкованою і відтак небезпечною чи навіть гріховною.