Spiritual Exercises

[121] 1 СПОГЛЯДАННЯ П'ЯТЕ
ЗАСТОСУВАННЯ П'ЯТИ ЧУТТІВ (66)
ДО ЗМІСТУ ПЕРШОГО ТА ДРУГОГО СПОГЛЯДАННЯ

2 Після молитви приготування і трьох впроваджень вельми корисно скористатися уявою і спрямувати п'ять своїх чуттів на зміст першого та другого споглядань у спосіб, викладений нижче.

---------------------------------------------

(66) Застосування чуттів є ще одним різновидом мисленої молитви, який має довгу історію (DSpir, 1, сс. 822-826), проте вперше у "Вправах" описується тільки тепер. Такій молитві менше властивий пошук аргументів та наведення висновків; йдеться про спокійне, чуттєве і радше пасивне засвоєння плодів попередніх споглядань цього ж дня. Ця молитва "не дискурсивна, вона просто спирається на відчутні якості речей, приміром, на вид, звуки тощо, знаходячи в них радість, задоволення та духовну користь" (Директиви 1599 р., р. 20, п. 3). Вона може стати перехідною ланкою між розважанням і спогляданням (там само, с. 810). Чимало реколектантів, пройняті після попередніх споглядань палкою побожністю, з'ясовують, що згадані відчутні якості живлять їхню любов (там само, п. 4). Цей спосіб молитви не вимагає таких зусиль, як розважання чи споглядання, тому здійснюється увечері, коли реколектант, либонь, уже втомлений. У листі до Терези Режадел від 11 вересня 1536 р. Ігнатій наводить кілька спостережень, корисних у цьому випадку (LettersIgn, c. 24).
Поланко у своїх "Директивах" (DirSpEx, пп. 65-66, сс. 300-302) вказує, що "чуття", згадані в ДухВпр 121, можна тлумачити, по-перше, як чуття тілесні чи образні або, по-друге, як чуття мислені чи "духовні". Перше тлумачення, зазнає він, більш придатне для застосування у випадку не надто досвідчених у молитві реколектантів, тоді як друге (підґрунтям якого є концепція св. Бонавентури про піднесення розуму до Бога) слід використовувати тим, хто вже набув певного досвіду.
У пп. 1 і 2 Ігнатій пише про уявні чуття - зір та слух, одначе не самі по собі, а в поєднанні з розумом і волею. У п. 3 він переходить до "духовних чуттів", розуму і волі, що діють, зокрема, через підсвідомі властивості. Завдяки такій дії вони породжують побожні почуття і часом сприяють розкриттю ознак, до певної міри подібних на ті, що їх сприймаємо за посередництвом уявних почуттів. Стосовно цього див. Coathalem, cc. 153-158; DeGiuJes, c. 246; A. Brou, Ignatian Methods, cc. 146-167; H. Rahner, Ignatius the Theologian, (New York, 1968), cc. 181-213; DSpir 1: cт. 810-828, зокрема 826-828. Інші посилання див. у Obrascompl, c. 236.
Те, що Ігнатій говорить про застосування чуттів (пп. 121-126) і - що значно важливіше - про застосування стрижневого принципу, який полягає в тому, що, зазнавши втіхи у молитві, потрібно затриматися у цьому місці, "аж доки не сягнемо повного вдоволення, анітрохи не переймаючись тим, щоб рухатися далі" (п. 76 з пр. 49 вище), відкриває шлях до споглядання чи пройнятого любов'ю вдивляння, яке називаємо "активним" чи "набутим", а також, якщо такою буде воля Божа, до споглядання, що його визначаємо як "пасивне", "натхнене" чи "містичне". (Пояснення цієї класичної термінології див. у IgnCLWS, cc. 61-63, або у DeGuiJes, сс. 605-609, 640, 686).
Для багатьох або й, можливо, для більшості людей поступ у мисленій молитві означає просування до щораз більшої простоти. Через дискурсивне розважання і щораз чуттєвішу молитву вони рухаються до пройнятого любов'ю вдивляння, званого спогляданням. Ясна річ, у реальному житті ці різновиди молитви вельми спонтанно поєднуються, обопільно накладаючись та змінюючись то в один бік, то в інший. Оскільки "Вправи" великою мірою завдячують своєю появою нотаткам, що їх Ігнатій робив, готуючись до розмов з мирянами, яких спонукав до інтенсивного духовного життя, і позаяк багато хто з цих мирян розмірковував про вибір способу життя, для цього було цілком природно насамперед навчати їх дискурсивному розважанню. Іноді їм потрібно було очиститися від гріха і фактично завжди - прояснити свої переконання і засвоїти норми та звички, необхідні для здійснення розважливого вибору. Відтак у "Вправах" він детально роз'яснив методику дискурсивного розважання (пп. 45-54), чуттєвого споглядання (пп. 101-117) і застосування чуттів (пп. 120-126). За допомогою цих засобів (доповнених, зокрема, стрижневими принципами, викладеними у пп. 76 і 254) Ігнатій провадив реколектантів до споглядання - чи то набутого, чи натхненного, якщо буде на це Божа воля; утім цей останній різновид у "Вправах" детально не розглянуто.
Стосовно цього цікавого порівняти Ігнатія зі св. Терезою. Вона говорила та писала головно для сестер, які належали до того ж контемплятивного згромадження, що й вона, й відтак були, зазвичай, вельми досвідченими у духовному сенсі. Тож св. Тереза переважно присвячувала себе спогляданням, сподіваючись, вочевидь, що завдяки такій підготовці Бог наділив багатьох її сестер тими ж містичними дарами, якими наділив її саму. За таких обставин вона, цілком природно, порівняно небагато часу приділяла дискурсивному розважанню чи чуттєвій молитві, супроводжуваній численними діями. Приблизно те саме можна сказати і про св. Йоана від Хреста, бо й він писав спеціально для монахинь св. Терези або своїх ченців-кармелітів.
Ігнатій був містиком і отримав від Бога щедрий дар натхненого споглядання та містичні феномени, які таке споглядання супроводжують; про це ясно свідчить його "Духовний щоденник". У своїх листах він також спрямовував і підбадьорював інших містиків, приміром, св. Франциска Борджію. Проте Ігнатій уважав, що такий дар не обов'язковий для всіх; певні досвідчення, як-от ті, що стосуються Онфроя та Ов'єдо (DeGuiJes, cc. 87-88), спонукали його позбутися ілюзій щодо певних осіб, які стверджували, що вони - містики. За умови щирого бажання можна успішно сягнути неабиякого духовного поступу, навіть якщо Бог не подарує нам натхненого споглядання. Де Ґібер вельми доречно цитує підсумкове твердження Брау стосовно Ігнатієвих думок та практик, пов'язаних із містичними спогляданнями та феноменами: "По-перше, глибоке поцінування цих "пресвятих Божих дарів", проте поцінування, яке не заходить так далеко, щоби зробити такі містичні стани необхідною передумовою досягнення досконалості; по-друге, неабияка обережність в описі таких станів; по-третє, страх перед ілюзіями"(DeGuiJes, c. 562).

---------------------------------------------

[122] Пункт перший. У своїй уяві вдивлятися в осіб, споглядаючи й розважаючи над усіма обставинами, в яких вони перебувають; треба постаратися почерпнути з побаченого користь для себе.

[123] Пункт другий. Прислухатися до того, що говорять чи могли б говорити ці особи; опісля ж заглибитися у роздуми, щоби почерпнути з цього якусь користь.

[124] Пункт третій. Відчути запах і смак нескінченно солодкої та приємної божественности душі, її чеснот та всього іншого, відповідно до того, яку особу споглядаємо. Потім поміркувати, заглибившись у себе, щоби почерпнути користь із цього.

[125] Пункт четвертий. Подумки торкатися, приміром, обіймати та цілувати місця, де перебували ці особи, повсякчас намагаючись отримати з цього якусь користь для себе.

[126] Бесіда. Завершити бесідою, як у першому та другому спогляданні [101, 110], і промовити "Отче наш".