Spiritual Exercises


Go to content

Main menu:


Два стяги

Другий тиждень > Введення у вибір > Четвертий день

[136] 1 ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

РОЗВАЖАННЯ ПРО ДВА СТЯГИ (
69),
ОДИН - ІСУСА ХРИСТА, НАЙВИЩОГО ВЛАДАРЯ НАШОГО І ГОСПОДА, А ДРУГИЙ - ЛЮЦИФЕРА, СМЕРТЕЛЬНОГО ВОРОГА РОДУ ЛЮДСЬКОГО

2
Молитва приготування - як звичайно.
---------------------------------------------
(69) Banderas, "стяги" у розумінні прапорів чи штандартів, довкола яких збираються прихильники відповідного вождя. Це цілком заслужено дуже відоме розважання, якому сам Ігнатій надавав неабиякого значення, представлено із вельми багатою уявою. Скидається на те, що саме він його і придумав, хоч тема протистояння між силами добра і зла була популярна протягом століь. Ще св. Павло радив: "Одягніться в повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тілай й крови, а проти начал,... проти духів злоби в піднебесних просторах" (Еф. 6, 11-12). Августин розглядав історію як боротьбу між Божим містом - сумою людей і ангелів, які живуть радше відповідно до власних бажань, аніж Божої волі. У "Житіях сятих", які Ігнатій прочитав у Лойолі в 1521, Якоб де Вораджін написав уривок (цитований у Ign CLWS, с. 18), у якому описує Августинове Боже місто: "Також він говорить про два міста, Єрусалим і Вавилон, та про їхніх царів" - Христа і диявола. Між уривком Якоба та Ігнатієвими "Двома стягами" чимало спільного. Цілком можливо, принаймні, що Ігнатій читав зазначений уривок і почерпнув із нього ідею своїх "Двох стягів". Як засвідчено в IgnCLWS, с. 18, і "Царство", і "Два стяги" становили частину ядра первісних "Вправ".
---------------------------------------------
[137] Впровадження перше. Історія. Тут потрібно розважити про те, як Господь наш Ісус Христос скликає і хоче зібрати всіх під свій стяг, а Люцифер - під свій.

[138] 1
Впровадження друге. Витворення в уяві місця. Тут слід уявити собі широченну рівнину в околицях Єрусалима, де перебуває найвищий Владар усього праведного люду, Господь наш Ісус Христос;
2 а також іншу рівнину, в околицях Вавилона, де ворога очолює Люцифер.

[139] 1
Впровадження третє. Просимо про те, чого хочемо. Тут треба просити пізнання підступних умислів провідці зла і допомоги, щоб від них уберегтися,
2 а також внутрішнього пізнання життя праведного, яке вказує нам найвищий та істинний Владар, та ласки наслідувати Його (
70).
--------------------------------------------
(70) Метою цього розважання, як ясно сказано у третьому впровадженні, є вивчити тактику двох вождів - Христа і Люцифера.
--------------------------------------------
[ЧАСТИНА ПЕРША - СТЯГ САТАНИ]

[140]
Пункт перший. Уявити собі на цій вавилонській рівнині провідцю всіх ворогів, страхітливого на вигляд, який буцім сидить на престолі з вогню й диму, навіюючи жах.

[141] 1
Пункт другий. Спостерігати, як він скликає незліченних злих духів та розсилає їх одних до одного міста, інших - до іншого,
2 і так по цілому світі, не пропускаючи жодного краю, жодної місцевости, жодної людини.

[142] 1
Пункт третій. Замислитися над словами, з якими він до них звертається. Велить їм накидати на всіх сіті та окови;
2 спершу мають спокушати людей багатством, як це переважно й трапляється, щоби ті тим легше сягнули марної світської слави та почестей, а тоді й безмірної гордовитості.
3 Отож, перший східець - це багатство, другий - почесті, третій - гордість (
71); і такими ото східцями сатана приводить до всіх інших пороків.
---------------------------------------------
(71) Гордість, головний "гріх", є джерелом безлічі інших провин. Описані в п. 146 східці - це приклад тактики диявола; вони, зокрема, дуже добре підходять для того, щоб спокушати людину, яка розмірковує над тим, аби присвятити себе Богові. У сатани є ще незліченна кількість інших підступних пасток; відтак кожному реколектантові вельми корисно подумати про те, які з цих пасток можуть бути використані проти нього. Те саме - з очевидними змінами - стосується і тактики Христа, описаної у п. 146.
---------------------------------------------
[ЧАСТИНА ДРУГА - СТЯГ ХРИСТА]

[143] Подібним чином потрібно, на противагу, вималювати собі в уяві найвищого й істинного Владаря - Господа нашого Ісуса Христа.

[144]
Пункт перший. Побачити, як Ісус Христос, наш Господь, стоїть на величезній рівнині біля Єрусалима у скромній, проте прегарній та приємній місцині.

[145]
Пункт другий. Спостерігати, як Господь усесвіту вибирає багатьох осіб, апостолів, учнів тощо, і розсилає їх по цілому світу сіяти зерна свого святого вчення серед усіх людей, до якого стану вони не належали б і яке становище у суспільстві не посідали б.

[146] 1
Пункт третій. Порозважати над словами, з якими Господь наш Ісус Христос звертається до всіх своїх слуг і друзів, що їх посилає на це завдання,
2 радячи їм намагатися всім допомагати, закликаючи насамперед до найдосконалішої убогості духа,
3 а якщо це сприятиме служінню Божій Величі, яка обере для них такий шлях, то й до не меншого ступеня вбогостф зовнішньої (
72);
4 також до прагнення бути осудженими та зневаженими, позаяк саме це призводить до смирення.
5 І тут теж будуть три східці: перший - убогість на противагу багатству; другий - осуд та зневага на противагу світським почестям; третій - смирення на противагу гордості.
6 Цими трьома східцями провадитимуть слуги Христові людей до всіх інших чеснот (
73).
---------------------------------------------
(72) Pobreza actual, "дійсна вбогість" - це вбогість, яка реально існує, а не просто потенційна (DalmMan, сс. 189, 202); дійсна відсутність матеріальних благ. Pobreza spiritual, "духовна вбогість" - це вбогість "убогих духом" (Мт. 5, 3). Здійснений де Фро переклад цих слів із п. 98 на латину звучить у Вульґаті так: "cum paupertate tum spiritus tum rerum" (з убогістю духа, а також речей), пояснюючи таким чином значення, що його надавав Ігнатій цим термінам, які відіграють вельми важливу роль у його духовності. Див. також пр. 60 до п. 98.
У старозавітні та новозавітні часи більшість людей жила в нужді; рівень життя був дуже низький. Багатіїв було зовсім небагато; середнього класу, фактично, не існувало. Христос хотів, аби Його послідовники були убогі духом, тобто не мали внутрішньої прив
'язаності до матеріальних благ, незалежно від того, мають їх чи ні, щоби натомість могли володіти скарбами небесними (Мт. 6, 19-21; 13, 22). Ще Він говорить про релігійну цінність дійсної вбогості побожних убогих і навчає їх, як правильно розглядати убогість, приміром, у словах, присвячених Провидінню (Мт. 6, 25-33). Якщо така дійсна вбогість (сьогодні її також називають справжньою, матеріальною чи ефективною) натхнена довірою до Бога, то може бути ознакою і засобом досягнення внутрішньої безпристрасності. Христос стверджує, що найважливішим є прагнення співпрацювати з Богом у здійсненні Його плану спасіння: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мт. 6, 33). (Див. Leon-Dufour, Dictionary of Biblical Theology, c/ 437).
Така "дійсна убогість" може означати скріплену обітами вбогість чернечого інтитуту. У п. 147 де Фро перекладає pobreza actual як in rerum expoliatione, "відчуження дібр" - канонічний термін для означення скріпленої обітами убогості. Відтак для тих, хто розмірковує про те, щоб розпочати богопосвячене життя, у пп. 146 і 147 є принаймні натяк на канонічну вбогість. Ігнатій залишив самому реколектантові можливість вибрати те значення, яке найкраще підходитиме останньому.
Однак для того, щоб повністю з
'ясувати, що ж означає для Ігнатія вбогість, слід вийти поза контекст "Вправ" і подивитися, як він використовує термін pobreza у своїх "Конституціях", листах та інших творах. Тоді вбогість постане перед нами як глибоко смиренна позиція людини, яка "викинула зі свого єства любов до земних речей" і "наповнила це єство Богом та Його дарами" (EppIgn I:575, цит. у Iparraguirre, Vocabolario de Ejercicios Espirituales: Ensayo de Hermeneutica Ignaciana, с. 183). Іпарраґірре з Ігнатієвих праць (там само, сс. 184-190). Кюссон пише про "абсолютну вбогість нашого духовного стану" (BibThSpEx, с. 215; див. також статтю "Poverty" у покажчику). Підсумовуючи, можна сказати, що глибинне значення вбогості полягало для Ігнатія в абсолютній спустошеності перед Богом і цілковитій залежності нашого духовного поступу від Нього.
(73) Смирення є протилежністю гордості, оскільки властиве Христові на противагу сатані. Крім того, смирення - це перший крок до чеснот, будь-якої з них і всіх загалом. Далі Ігнатій розвиває це традиційне вчення, описуючи три ступені смирення.
---------------------------------------------
[147] 1 Бесіда перша - з Пресвятою Дівою, яку благаємо випросити для нас у Сина свого і Господа благодать бути прийнятим під Його стяг,
2 спершу в найдосконалішій убогості духа, далі ж, якщо це сприятиме служінню Божій Величі, яка обере для нас такий шлях, то й до не меншого ступеня вбогості зовнішньої;
3 а також терплячи зневагу й образи, щоб краще Його в цьому наслідувати, якщо лишень зуміємо чинити так, не призводячи когось до гріха й утримуючись від учинків, неприємних Божій Величі. На завершення промовити "Богородице Діво".
4
Бесіда друга - із Сином, благаючи Його вимолити нам цю ж таки благодать в Отця. Опісля прочитати "Душе Христова".
5
Бесіда третя - вимолювати згадану ласку в самого Отця. Насамкінець промовити "Отче наш".

[148] 1
Примітка. Ця вправа виконують спершу опівночі, а потім - рано-вранці; також її слід двічі повторити, один раз під час Літургії і другий - під час вечірні,
2 щоразу закінчуючи трьома вказаними вище розмовами: однією з Пресвятою Дівою, другою - із Сином і третьою - з Отцем.
3 Наступну вправу - "Про трьох типових людей" - виконують перед вечерею.



Sub-Menu:


Back to content | Back to main menu
Сайт создан в системе uCoz