Spiritual Exercises

[23] 1 ЗАСАДА Й ОСНОВА (17)

2 Людина створена для того, щоб хвалити Господа Бога свого, поклонятися і служити Йому (18), спасаючи у такий спосіб свою душу (19).
3 Усе інше суще на землі створено для людини, щоб допомагати їй у досягненні мети, задля якої її створено.
4 З цього випливає, що людина має користуватися ним настільки, наскільки воно допомагає їй осягати мету, і відмовлятися від нього тією мірою, якою воно стає їй на перешкоді.
5 Відтак потрібно виробити у собі безпристрасність (20) до створеного, наскільки це дозволено нашій вільній волі і не заборонено (21),
6 щоб ми не бажали здоров'я радше, ніж недуги; багатства - радше, ніж убогості; почестей - радше, ніж безчестя; життя довгого радше, ніж короткого, і так далі в усіх інших справах,
7 прагнучи лишень того, що краще сприятиме нам у досягненні мети, задля якої нас створено (22).
---------------------------------------------
(17) Завдяки чіткому викладу мети земного існування людини, поданому в "Засаді й основі", реколектант отримує орієнтири для праці під час здійснення вправ і подальшого життя. Це висхідний пункт як для "Вправ", так і для висновків, які мають величезне значення для духовного життя. Тут коротко представлено Божий план створення людей, здатних розважливо використовувати свою свободу задля власного духовного зростання і свого постійного сповнення, яке полягає у радості прославляти Бога як на землі, так і у перспективі вічного блаженства. Тож у цьому пункті подано стислий виклад бачення християнської віри як тла, на якому слід розглядати все інше у вправах і в житті. Реколектант отримує бачення свого місця і ролі у Божому плані спасіння, який розгортається в історії.
В офіційних "Директивах" 1599 р. "Основу" описано як "підвалину цілої моральної та духовної споруди" (р. 12, п. 1). Викладені тут засади, а також їхні наслідки, становлять підгрунтя всієї Ігнатієвої думки і спрямовують її, як далі у "Вправах" (особливо у вказівках стосовно вибору (пп. 169-189)), так і в "Конституціях" (див., наприклад, п. 622а, а також 616, 633), "Духовному щоденнику" та листах, де про них постійно згадується, щойно з'являється нагода. Далмасес схвально відгукується про таку цитату з праці визначного знавця ігнатіанської думки Луїса де ла Пальми (Luis de la Palma, Camino espiritual... de los Ejercicios(1626)): "Їх називають засадами, бо містять всі висновки, згодом витлумачені і детально викладені, та основами, бо підтримують цілу споруду духовного життя" (DalmMan, c. 57).
Можемо тут з користю для себе розібрати метафору де ла Пальми "ціла споруда духовного життя". Порівнюючи викладене Ігнатієм у "Вправах" духовне вчення з готичною катедрою, зазначену "Засаду й основу" можна уявити собі у вигляді чотирьох колон, які підтримують увесь мисленний вміст цього вчення; особливо це стосується "Вибору" і "Правил розпізнавання". Цими колонами є, по-перше, мета, яка вабить і надихає реколектанта надати сенсу своєму життю: спасіння, прославлення Бога у передчутті вічного блаженства і викликана цим радість; по-друге, засоби для досягнення цієї мети, належне та мудре використання створіння; по-третє, надзвичайно важлива попередня позиція: індиферентність, тобто здійснення вибору чи прийняття рішення щойно тоді, коли з'являться належні підстави для мудрого вибору; по-четверте, правило здійснення вибору поміж наявними варіантами: те, що, вочевидь, найбільше сприятиме примноженню Божої слави та хвали (а водночас і власному сповненню та щастю). Такий результат - хвала Бога як на землі, так і в передчутті вічного блаженства - є для Ігнатія найвищою метою, а отже, й наріжним каменем арки, яку підтримують чотири описані колони.
По мірі розгортання вправ кожна із зазначених чотирьох засад набуває ще більшого значення. Наприклад, мета людського існування, визначена у п. 23 просто як "спасіння", далі формулюється як "досягнення досконалості" (п. 135); "прослава Господа Бога та спасіння своєї душі" (пп. 169, 177, 179, 181); "хвала та прослава Бога" (пп. 167, 179, 180, 189, 240). В Ігнатія "спасіння" часто асоціюється з "удосконаленням".
У своїй праці Powers of Imagining: Ignatius de Loyola (Albany, 1986; cc. 101-103) професор Антоніо де Ніколас (Antonio T. de Nicolas) стверджує, що слово principio в "Основі" потрібно перекладати не як "засада" (принцип), а радше як "початок" чи "начало", позаяк "начала ніяк не пов'язані з пізнанням чи пізнавальними навиками"; відтак, оскільки переклади, де вживається "засада/принцип", "містять пізнавальний ухил, якого не було у святого", вони "цілком неправильні". На підтвердження своєї думки він висуває власну теорію використання уяви в Ігнатія, проте не наводить міркувань, які базувалися б на вивченні чи обговоренні структури, обгрунтованості та послідовності Ігнатієвих думок. Ми вважаємо висунуті зазначеним автором аргументи непереконливими і не погоджуємося з його поглядами, оскільки він не звертає достатньої уваги на висновки, які сам Ігнатій постійно виводить із "Засади й основи" повсюди у "Вправах" (див., зокрема, "Вибір", пп. 169-189), у "Конституціях" і в детальній аргументації, поданій у "Роздумах про вбогість", яку Ігнатій старанно повторив навіть у надзвичайно емоційних містичних досвідченнях, описаних у його "Духовному щоденнику"). Відповідно до поглядів цього автора, помилковим є не тільки англійський переклад, але й кращі французькі та німецькі версії; крім того, така позиція суперечить згаданій вище традиції іспанських інтерпретаторів "Основи" від де ла Пальми до Далмасеса. Для всіх Ігнатієвих праць характерною є ретельна аргументація; щоб виконувати вправи згідно з його вказівками, потрібно добре врівноважити та поєднати логічні міркування, уяву, чуттєвість та рішучість.
Подальший аналіз "Основи" див. нижче у Додатку ІІ.

(18) Можна з упевненістю стверджувати, що Ігнатій мав на увазі триєдиного Бога, відомого завдяки одкровенню. Див. абзац про Dios nuestro Senor під рубрикою "Розум чи віра" у Додатку ІІ.

(19) "спасти... свою душу": тобто спасти й удосконалити чи розвинути своє єство до вічного життя (Йо. 17, 3) у перспективі блаженств (1 Кор. 13, 12; 1 Йо. 3, 21). Завдяки паралельним уривкам знаємо, що під "спасінням" Ігнатій також мав на увазі неперервний духовний поступ; наприклад, ДухВпр, 20: "...якомога більшого поступу"; 135: "сягнути досконалості"; Конс, 3: працювати задля "спасіння і вдосконалення" ближніх; 813: "сягати їхньої остаточної і надприродної мети". Див. також сс. 208-210 нижче.
Anima, латинізм, який постійно вживає Ігнатій, замість іспанського alma, означає розумну душу (DalmMan, с. 190). Проте дуже часто (як-от у цьому місці) Ігнатій вживає схоластичний термін anima для означення особи, цілісності, що складається з душі й тіла. Anima у такому значенні трапляється вже у класичній латині (наприклад, "Енеїда", XІ:24; Горацієві "Сатири" І,5,41) та у латинській Вульгаті (Бут. 2,7; Мт. 16, 26; 1 Кор. 15, 45), а також, як наслідок, в усіх мовах християнської Європи у Середні Віки й у наш час (див., наприклад, Blaise, Dictionnaire des auteurs chretiens, ст. "anima", 4; Webster's Ninth Collegiate Dictionary (1986), ст. "soul", 3, "цілісне єство людини". Упродовж усієї історії християнства часто використовували такий стилістичний прийом як синекдоха, коли християни, називаючи частину (душа, anima), мали на увазі цілу людину (homo). Водночас, промовляючи Символ віри, вони визнавали свою віру у воскресення тіла. Отож таке бачення явно було виявом християнського дуалізму чи антропології, а не просто поглядами якихось неоплатоніків чи прихильників інших течій, які вважали тіло злом або "могилою душі". Обізнаність із особливостями вживання цього слова є ключем до точного тлумачення фактично всіх християнських авторів, що творили упродовж історії духовності.

(20) "Безпристрасний": не прив'язаний до однієї речі чи варіанта більше, ніж до інших; безсторонній; позбавлений упереджень; здатний відкласти рішення до з'ясування підстав для розумного вибору; який ще не вирішив. Це слово у жодному випадку не означає "байдужий" чи "неуважний"; воно передбачає внутрішню свободу від невпорядкованих схильностей. Це один із стрижневих термінів Ігнатієвої духовності. До наведених ним прикладів безпристрасності можна додати ще кілька ситуацій, які залежать тільки від нашої вільної волі, як-от: стати лікарем чи банкіром; почитати книгу чи піти на лекцію. Приклади, що їх подає Ігнатій, часто виходять за межі нашої здатності вибирати.

(21) Необхідність належним чином використовувати створіння, викладена у п. 23:5, є приписом чи порадою? П'єр Був'є стверджує, що це порада. У своїй праці L'interpretation authentique de la meditation fondamentale (Bourges, 1922; cc. 9-55) він пропонує такий аналіз. "Основа" містить дві засади чи висхідні умови і два висновки, які своєю чергою стають умовами для наступних висновків далі у "Вправах".
23:2 Засада 1. Людину створено для того, щоб вона служила Богові і спасала свою душу.
23:3 Засада 2. Все інше створіння призначене для того, щоб сприяти людині у досягненні цієї мети.
23:4 Висновок 1. З цього випливає, що ми повинні використовувати створіння настільки, наскільки воно сприятиме нам у досягненні цієї мети, і звільнятися від нього настільки, наскільки воно перешкоджатиме її досягненню.
23:5 Висновок 2. Щоб сягнути зазначеної мети, потрібно стати безпристрасними щодо залишеного нашій вільній волі створіння і бажати та обирати його так, аби якомога більше сприяло досягненню нашої мети.
Передусім слід зазначити, що стосовно речей, які нам звелені чи заборонені під загрозою смертельного чи легкого гріха, існує необхідність приписів; щодо них не можемо бути безпристрасними. Ігнатіанська безпристрасність стосується лише речей нейтральних, які самі по собі не є ні добрими, ні поганими. Поміж ними, одначе, трапляються такі, що сприяють досягненню нашої мети більше, ніж інші, проте нам не велено обирати саме їх, приміром, давати велику милостиню без особливої потреби. Тут необхідність є радше порадою, як і необхідність, що її Ігнатій проголошує у двох своїх висновках (п. 23:4-5). У цих твердженнях наявна невиражена умова:
23:4 Висновок 1. З нього випливає, що ми повинні (якщо хочемо змагати до досконалості) використовувати ці речі тією мірою, якою вони сприяють досягненню нашої мети, і звільнятися від них тією мірою, якою нам перешкоджають.
23:5 Висновок 2. Щоб сягнути мети, потрібно (якщо хочемо змагати до досконалості) стати безпристрасними й обирати те, що більше сприятиме досягненню цієї мети.
Ігнатій явно має тут на увазі головно тих вельми відповідних та щедрих реколектантів, про яких згадано у ДухВпр, 20 і які хочуть "сягнути якомога більшого поступу".

(22) Це головний Ігнатієвий критерій для здійснення вибору серед багатьох варіантів. Він спонукає до щедрості, magis. Утім варто пам'ятати, що в ігнатіанській духовності щедрість має перебувати під контролем "розважливого милосердя" - розважливості розсудливої особи. Слід бути щедрим, проте водночас і вдоволеним своїми фізичними та духовними обмеженнями, різними обставинами і мірою благодаті, отриманої від Бога. Див. BibThSpEx, с. 71. Для того, щоб знайти золоту середину, треба провести ретельне, а часом і тривале розпізнавання.