Spiritual Exercises

[316] 1 Правило третє. Про духовну втіху (148). Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов'ю (149) до свого Творця і Господа;
2 унаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого.
3 Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її - чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов'язані зі служінням Йому та Його прославою, - до любови до свого Господа.
4 Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любові, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі.
---------------------------------------------
(148) "Духовна втіха": Уживаючи у цих првилах термін "втіха", Ігнатій має на увазі духовну втіху і тільки її. Існує також багато досвідчень втіхи, які не є духовними, приміром, припустимі (як-от почуття задоволення, породжене навчанням) і непипустимі (як-от очікування вдоволення від гріховного вчинку, який збираємося зробити). Тлумачити ці досвідчення як духовну втіху є самообманом. Духовна втіха завше передбачає схильність до примноження милосердної любові.
Духовна втіха може мати побіжний вплив на емоції і чуття, виливаючись, наприклад, у радість, проте це явище є випадковим; така радість може з'явитися. Повністю чуттєва втіха є неприпустимою.
Часом Ігнатіїв термін "втіха" розуміють неправильно, і доволі часто це виявляється на практиці, хоч поважні автори, зазвичай, уникають такого неправильного розуміння; суть у тому, що нерідко будь-яке почуття радості, задоволення чи спокою вважають - як правило, надто поспішно - знаком схвалення певного рішення з боку доброго духа, нехтуючи таким чином різницею між духовною і недуховною втіхою, що часто призводить до оманливого розпізнавання, егоїзму або раціоналізації поведінки, яка могла б бути кращою. Див. Toner, Commentary, cc. 283-284.
(149) Третє правило відіграє неабияку роль в оцінюванні проблем, пов'язаних із натхненим спогляданням. Стосовно цього див. Coathalem, cc. 257-258, 279-283; бібліографію див. у Obrascompl, c. 279.
---------------------------------------------
[317] 1 Правило четверте. Про духовне спустошення (150). Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі,
2 приміром, затьмарення душі, душевне сум'яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус;
3 усе це схиляє до зневіри, браку надії і любові. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа.
4 Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення.

---------------------------------------------

(150) Як і у випадку втіхи, спустошення, про яке йдеться у "Вправах", є завжди спустошенням духовним, яке може впливати на емоції і чуття. Тлумачити недуховне спустошення як духовне означає накликати на себе небезпеку помилок, самообману та раціоналізації.