Spiritual Exercises


Go to content

Main menu:


Вступ

1. Світогляд св. Ігнатія


Властиве св. Ігнатієві з Лойоли (1491-1556) бачення Бога, створеного Ним усесвіту та ролі людей у ньому багато кого спонукало до серйозного зацікавлення власним духовним зростанням та апостольським завзяттям. Цей світогляд тримався на міцному підмурівку з п'яти головних правд Божого Одкровення: мета створення Богом людини; гріхопадіння, унаслідок якого людина втратила Божу благодать; Воплочення Божого Сина; Відкуплення, у якому Христос ціною свого життя, Страстей та Воскресення повернув людині Божу благодать; і, насамкінець, призначене людині вічне спасіння - цілковите задоволення властивих кожному здібностей та бажань у радості, породженій блаженствами. Інакше кажучи, Ігнатієве бачення спиралося на Божий план спасіння і духовний розвиток людей, які розумно використовують свою вільну волю упродовж розгортання згаданого Божого задуму в історії спасіння (Коротку добірку текстів зі Святого Письма, які дають змогу окинути поглядом стадії розгортання історії спасіння, див. у Додатку І. Цим переліком можна також скористатися для "молитовного читання" (lectio divina). Ігнатій не послуговувався модерними термінами на кшталт "історія спасіння", проте дійсність, окреслена цим терміном, становила невід'ємну частину його світогляду. Список скорочень, які використано в цій книзі, див. на початку приміток до "Вправ"). Саме цей план св. Павло з ентузіазмом називав "Христовою тайною" (Еф. 1,7-8; 3,3-21). Довго він залишався прихованим, аж доки повністю не розкрився у Христі.


Унаслідок такого всеосяжного бачення Ігнатій вважав, що все суще походить від Бога і стає засобом, за допомогою якого люди можуть сягнути блаженства, хвалячи та прославляючи Бога як у цьому житті, так і після смерті.

Уперше цей світогляд набув нечітких обрисів, коли Ігнатій сам пережив навернення до духовного життя у Лойолі 1521 р., спричинене, зокрема, читанням "Життя Христа" Лудольфа Саксонського, а далі формувався під впливом надзвичайних Божих просвічень, що їх Ігнатій зазнав у Манресі 1522 р. Уже тоді він відчував бажання поділитися своїм духовним досвідом з іншими; це спонукало його робити нотатки, що стали осереддям властивого йому світогляду і з плином часу вилилися у "Духовні вправи" (Детальний опис інтелектуальної та духовної формації Ігнатія, під час якої зазначений світогляд сягнув зрілості, див. у G. E. Ganss,
St. Ignatius of Loyola: the Spiritual Exercises and Selected Works, п. 72 у "The Classics of Western Spirituality" (Mahwah, N. J.: Paulist, 1991), сс. 12-44; надалі цю працю позначатимемо абревіатурою IgnCLWS. Такий підхід застосовуватимемо і до видання закінчених основних праць св. Ігнатія, яке готує до друку Інститут Єзуїтських Джерел. Про витоки засвоєння Ігнатієм Божого плану спасіння та духовного зростання, що розгортається в історії спасіння, див. у G. Gusson, BibThSpEx, сс. 3-43; про Божий план див. у J. A. Fitzmeyer, "God and His Plan of Salvation History", The New Jerome Biblical Commentary (Englewood Cliffs, N. J., 1989), сс. 1390-1393). Десь протягом двадцяти п'яти років це осереддя розросталося, визрівало та переглядалося й 1548 р. було кінець кінцем опубліковане у вигляді книги - практичного посібника, метою якого є допровадити інших до подібного, проте цілковитого особистого духовного досвіду.

2. Природа та поступове укладання книги


"Духовні вправи" - це, безперечно, найвідоміша з написаних Ігнатієм книг. Саме завдяки їй ті, які згодом стали послідовниками духовності Ігнатія, уперше ознайомилися з її головними засадами та достоту натхненною силою. Саме ця невелика за обсягом книга найповніше, порівняно з іншими Ігнатієвими працями, передає сутність його духовних поглядів та найкраще узагальнює його принципи.

У своєму остаточному, опублікованому вигляді ця книга не є ані трактатом на тему духовного життя, ані працею, зверненою до того, хто виконуватиме духовні вправи. Це радше посібник із викладання цих вправ, що їх, зазвичай, потрібно було виконувати відповідно до вказівок керівника; відтак цей посібник можна порівняти, приміром, із книгою під назвою "Як грати в теніс". Звісно, якусь користь почерпне для себе кожен, хто прочитає посібник, проте значно більше здобуде той, хто дотримуватиметься викладених у ньому вказівок.

Ігнатій почав укладати "Вправи" невдовзі після того, як у серпні чи вересні 1522 р. пережив незвичайне містичне просвічення у Манресі. Маючи на меті допомогу іншим, він записував те, що досвідчив у власній душі під час навернення до духовного життя у Лойолі, Монтсерраті та Манресі протягом попередніх місяців. Тож можна, не відступаючи від істини, сказати, що Ігнатій сам пройшов свої вправи перед тим, як їх записати. Прагнучи допомагати іншим, він почав робити нотатки, які мали стати йому у пригоді в духовних бесідах, що їх він провадив у вже зазначених місцях, а також у Барселоні (
Автобіографія, 21, 32, 34, 37), спонукаючи до молитовних вправ, сповіді та інших дій, що сприяють інтенсивнішому духовному життю. Лаїнес повідомляє, що книгу було написано у Манресі, "принаймні, суттєву її частину" (FN, 1:82 i DalmIgn, cc. 64-65). Документальні свідчення дозволяють припускати, що до цієї "суттєвої частини" входили розважання про Боже Царство і два стяги; поділ на чотири Тижні та основні розважання, укладені так, аби до кінця вправ спрямувати життя людини до Бога та дати можливість уникати рішень, викликаних невпорядкованими прив'язаннями; певні вказівки для здійснення вибору; та деякі правила для розпізнавання, більш придатні для Першого тижня. Ймовірно, були там певним чином окреслені і "Засада й основа", хоч у жодному документі про це не згадано (Leturia, Estudios Ignacianos, 2:21; DalmIgn, cc. 65-86; SpExMHSJ69, cc. 30-32). Немає сумнівів, що такими були нотатки, якими Ігнатій користувався 1527 р. в Алькалі, де "займався викладанням духовних вправ", та в Саламанці, коли віддав бакалаврові Фріасу "всі свої папери, а то були "Вправи", на перегляд" (Автобіографія, 57, 60, 67). Він переглядав та доповнював "Вправи", аж доки текст не було остаточно укладено 1541 р. (SpExMHSJ69, c. 33). Подальших виправлень, які вносили до 1556, було небагато; вони переважно були усні. Після того, як 1548 р. вийшов друком латинський переклад "Вправ" (т. зв. Вульґата), Ігнатієва книга стала посібником також і для інших керівників, які викладали вправи (як-от ті, кого він навчав робити це в Парижі близько 1533 р.). перші керівники іноді залишали тим, хто виконував вправи, деякі письмові вказівки.

3. Ті, хто виконує вправи


Укладаючи свою книгу, Ігнатій мав на меті забезпечити керівника вказівками, необхідними для занять з ідеальним підопічним, себто особою, котра щиро прагне з'ясувати, як зробити Богові найбільшу приємність і служити Йому якомога краще, і може на тридцять днів відкласти повсякденні заняття, щоб виконувати чотири чи п'ять споглядань на день, перебуваючи на самоті з Богом (
Вправи, 20). З того часу, як книга вийшла друком 1548 р., вона стала в неабиякій пригоді як керівникам, так і тим, хто виконував вправи.

Утім і сам Ігнатій, і його сучасники-єзуїти постійно використовували книгу в роботі з людьми, які так чи інакше не відповідали всім вимогам, характерним для описаного вище ідеального випадку. Автор відразу дав зрозуміти, що укладена ним книга повинна стати збірником гнучких вказівок, які керівник вибиратиме та адаптовуватиме відповідно до обставин, пов'язаних із тим чи іншим реколектантом, так, аби останній почерпнув якомога більше користі для себе (18-20). Ігнатій та інші підготовані ним керівники давали вправи багатьом різним людям, використовуючи для цього чимало різних способів; вправи, приміром, викладали протягом двох-трьох днів чи одного, трьох чи чотирьох тижнів, а ті, хто їх виконував, робили вибір стосовно стану свого життя або й не робили. Теми та вказівки представляли у бесідах між керівником та реколектантом. Проте реколекції для кількох осіб відразу почали проводити ще за життя Ігнатія. Наприклад, 1551 р. Же дав вправи кардиналові Трухсессу "та іншим". Прецеденти викладу основних тем групі реколектантів траплялися і до 1556, але найбільшого розвитку ця практика набула, либонь, у зв'язку із заснуванням реколекційних домів близько 1660 р. Такі реколекції були, очевидно, вельми плідними в духовному плані. Реколекції, в основі яких лежить проповідування, проводять і в наш час. Як індивідуальні, так і групові реколекції мають свої переваги і недоліки.

4. Будова книги


Книга розпочинається двадцятьма вступними заувагами; деякі з них звернені головно до керівника, тоді як інші - до реколектанта. Далі викладено мету вправ: допомогти людині, по-перше, позбутися невпорядкованих прив'язаностей і, по-друге, завдяки цьому спрямувати своє життя до Бога, уникаючи приймати рішення під впливом зазначених невпорядкованих прив'язаностей, які приємніші радше самій людині, ніж Богові, навіть якщо для цього потрібно перемогти себе самого, усуваючи егоїстичні спонуки, котрі перешкоджають досягненню цієї мети. Потім йде "Засада й основа", де подано основи для логічних міркувань, на яких ґрунтується уся книга. В "Основі" йдеться, по-перше, про натхненну мету - вічне само сповнення як мету земного життя; по-друге, про засоби для досягнення цієї мети, належне використання усього створеного; по-третє, про попередню позицію стосовно такого використання: виявляти "безпристрасність", чи безсторонність, доки не з'являться розумні підстави зробити вибір; і, по-четверте, про критерій для здійснення вибору: який варіант розвитку подій видається найбільш сприятливим для нашої кінцевої мети, себто ще більшої Божої хвали та слави? Вправи достоту є чимось значно більшим, аніж застосуванням логічних міркувань, але можна простежити логічну послідовність ідей, які пронизують їх від початку до кінця та пов'язують між собою.


Решту "Вправ" поділено на чотири частини, звані "Тижнями". Перший тиждень складається з вправ, призначених радше для очищення душі, завдяки чому вона здобуває свободу у своєму поступі до Бога. Далі розглядається історія гріха та його наслідки, спроби зашкодити здійсненню Божого плану щодо людей, наділених свободою співпрацювати з Богом чи відкидати таку співпрацю, у тому числі й роль, що її відіграє в цій історії реколектант, та сповнене любов'ю Боже милосердя. Вправи спонукають реколектанта використовувати всі свої здібності, як-от: розум, волю, уяву та почуття чи тільки деякі з них. Усі вони стимулюються, причому кожна в належний час.

У Другому тижні представлено вправи, характерні для шляху просвічення, набуття чеснот через наслідування Ісуса. Дух цього Тижня визначено вступним розважанням про Христовий заклик брати участь разом із Ним у поширенні Його Царства. Далі приблизно три дні присвячено відповідно спогляданням Воплочення, Різдва і прихованого життя Христа (101-134). Вони торують шлях для ще близько шести днів (135-189), коли одночасно подано два різновиди вправ: по-перше, споглядання вибраних тайн із публічного життя Христа; і по-друге, принципи (зокрема, пов'язані з безпристрасністю та критеріями здійснення вибору, що випливають із "Засад й основ"), які тепер застосовуються у "Трьох часах, придатних для здійснення розважливого вибору" та "Двох способах" здійснення такого вибору щодо важливих питань, як-от вибір стану життя. У першому випадку, під час усіх споглядань подій із життя Христа, реколектант побожно намагається здобути "ґрунтовне пізнання нашого Господа, який задля нас став людиною, щоб іще сильніше Його полюбити і краще наслідувати" (104). Що ж до другого різновиду вправ цього Тижня, то четвертий день присвячено двом розважанням, спрямованим на підтвердження належного налаштування на правильно впорядковані рішення, себто на "безпристрасність" (її слід осягати, відкладаючи рішення, щоб уникнути вчинків, спричинених лише власним поривом прихильності чи неприхильності або іншими невпорядкованими мотивами). Перше розважання - про "Два стяги", відповідно, Христа і Сатани, має на меті показати, що ці два провідники дотримуються протилежної тактики. Друге - про три різновиди людей (тих, хто відтягує рішення; тих, хто виявляє нерішучість; тих, хто щиро прагне служити Господу) - плекає у серці схильність до цілковитої посвяти Богові, навіть якщо задля цього доведеться піти на жертви. Третя вправа, звана спогляданням, розпочинається у шостий день (чи навіть раніше: 164); у ній мовиться про три ступені смирення. Метою найвищого, третього, ступеня є бажання бути якомога подібнішим до Христа, живучи у сповненому любов'ю смиренні, байдуже, якою ціною. Така позиція особливо корисна тоді, коли "за" і "проти" видаються рівноцінними. Зазначені засади формують тло, на якому відбуваються всі споглядання публічного життя Христа до кінця Другого тижня.


Слід звернути увагу на ще одну річ, пов'язану з принципами для здійснення доброго вибору. Сам Ігнатієвий текст зосереджується на одному типовому випадку; йдеться про особу, яка розмірковує про вибір стану життя. Проте наведені автором засади та методи можна так само застосовувати в інших випадках, коли стикаємось із потребою зробити вибір у житті. Крім того, не всі реколектанти здійснюють вибір щодо чогось нового. Вправи потрібно пристосовувати до обставин, властивих кожному з них; власне для таких осіб Ігнатій подає кілька пропозицій стосовно оновлення життя. Утім це можна вважати різновидом вибору.

Споглядання Третього і Четвертого тижнів спрямовані головно на досягнення єдності та вдосконалення: це вправи, метою яких є встановити міцну та тісну злуку з Богом через Христа. Учасник вправ поєднується з Христом у Його стражданнях (Третій тиждень) і радості (Четвертий тиждень). Завдяки такому сповненому співчуттям поєднанню він утверджується у своєму виборі, якщо метою реколекцій був вибір; якщо ж ні, то утвердження стосується будь-яких прийнятих рішень. Закінчуються вправи спогляданням, покликаним збільшити любов людини до Бога. На цей час реколектант вже розглянув Божий план створення і відкуплення в усій його цілісності та розгортанні в історії спасіння: від створення світу, через гріхопадіння ангелів та Адама, а також - Воплочення і Відкуплення, що ведуть нас до сповнення, визначеного концепцією блаженств. Реколектант також намагався долучитися до здійснення цього Божого задуму, співпрацюючи з Богом. На багатьох людей уся описана вище послідовність вправ чинить потужний психологічний вплив і дає нові орієнтири в житті.

Наприкінці своєї книги Ігнатій у вигляді кількох додатків подає низку пропозицій різного спрямування: "Три способи здійснення молитви"; перелік тайн Христового життя, найбільш придатних для реколекцій; "Правила розпізнавання духів"; "Правила, яких потрібно дотримуватись, роздаючи милостиню"; "Зауваги про надмірні докори сумління"; "Правила для того, щоб думати, судити та відчувати разом із Церквою".

5. Вплив книги


Саме через "Вправи" Ігнатій чинив найбільш ефективний та масштабний вплив безпосередньо на інших людей. Упродовж свого життя після Манреси він повсякчас давав вправи незліченній кількості людей, з якими йому доводилося спілкуватися. Завдяки "Вправам" він також здобув і підготував перших своїх послідовників, з якими й заснував Товариство Ісуса. Відтоді й вони керували іншими у виконанні вправ. Від Ігнатія і до сьогодні всі новики у Товаристві Ісуса були зобов'язані виконувати їх протягом повних тридцяти днів. Майже для кожного з них не було в їхній підготовці елемента ефективнішого, якому вони більше завдячували б формуванням свого світогляду та духовних практик. З 1616 всі єзуїти-священики упродовж тридцяти днів повторювали вправи у завершальний рік своєї духовної формації, званий "третьою пробацією". Від часів Ігнатія і досі фактично всі єзуїти-священики займалися пов'язаною з вправами апостольською працею у тій чи іншій формі. Книгу видавали напрочуд часто. Згідно з доволі правдоподібними результатами проведеного 1948 р. дослідження, "Вправи - чи то з коментарями, чи без - видавали до того часу 4500 разів, у середньому раз на місяць протягом чотирьох століть, а кількість виданих примірників сягнула 45000000 (
Obrascompl, c. 225). Сьогодні в цілому світі вправи виконує більше людей, ніж будь-коли досі.

6. Рукописні тексти


Ігнатій закінчив останній суттєвий перегляд "Духовних вправ" у Римі між 1539 і 1541. Тексти трьох основних видань, ретельно відредаговані фахівцем Кандідо де Далмасесом, подано паралельними стовпчиками на сс. 140-415 у 850-сторінковому томі 100 (1969) серії "Історичні джерела Товариства Ісуса" (S. Ignatii de Loyola,
Exercitia Spiritualia: Textum antiquissimorum nova editio, Monumenta Historica Societatis Iesu (Рим, 1969)). Ці тексти позначено і названо так:

А - текст-автограф іспанською мовою, власний примірник Ігнатія, що залишився після його смерті 1556 р. То була виготовлена, ймовірно, 1544 р. копія написаного ним раніше тексту. Ігнатій користувався нею чотирнадцять років і вніс у текст 32 поправки, завдяки чому вона й отримала назву "Автограф".

Р1 - Versio Prima, або перший переклад на схоластичну латину, зроблений у Парижі, ймовірно, близько 1534 р. самим Ігнатієм. Цей текст існує в рукописі, виготовленому 1541 р., та зроблений згодом, у 1547, копії (Р2), що містить кілька додатків.

V - Versio Vulgata, перекладена з іспанського автографа на стилізовану класичну латину, аби представити цей текст "Вправ", разом із Versio Prima (Р2) (DalMan, c. 27; SpExMHSJ69, c. 135) папі Павлові ІІІ для схвалення, яке й було отримане 1548 р. З 1548 до 1556 Ігнатій користувався цим текстом, видрукуваним накладом у 500 примірників, через що за ним і закріпилася назва Vulgata. Саме цей текст використовували найбільше аж до появи у 1835 нової латинської версії Автографа Яна Роотаана.

З погляду більшості сучасних дослідників, думку Ігнатія та властиві їй нюанси найкраще передає Автограф, текст
А. Утім, зважаючи на те, що Ігнатій використовував і схвалив перший латинський переклад і Вульґату, ці тексти можуть стати у неабиякій пригоді при тлумаченні не надто зрозумілих уривків, які трапляються у тексті А. Наш переклад "Вправ" базується головно на відредагованому тексті А, опублікованому Далмасесом у 1969, з використанням паралельних латинських версій.

Опісля Далмасес сам вніс певні зміни до первісного тексту, щоб полегшити його практичне використання тими, хто викладає, виконує та вивчає "Вправи", позаяк 850-сторінковий там не дуже надавався для такого використання. На момент його смерті у 1986 цю меншу книгу було практично закінчено, і її посмертно видав колега Далмасеса, о. Мануель Руїс Хурадо, під заголовком: Ignacio de Loyola,
Ejercicios Espirituales: Introduccion, texto, notas y vocabulario por Candido de Dalmases, S. J. (Santander: Sal Terrae, 1987); нижче це видання згадуватиметься як DalmMan. Вступ, короткі пояснювальні примітки і словник (vocabulario) вибраних ігнатіївських термінів, укладені Далмасесом, неабияк допомогли нам як у перекладі, так і в укладанні приміток. Також нам стали у пригоді такі видання, як Jose Calveras, Ejercicios Espirituales, Directorio, y Documentos de S. Ignacio: Glosa y Vocabulario (нижче Vocabulario) і недавно опублікований французький переклад: Ignace de Loyola, Exercices Spirituels: Traduction du texte Autographe par Edouard Gueydan, S. J. (Paris, 1986). Ця версія є результатом колективної праці редакційної комісії та консультацій із фахівцями, серед яких був і о. Далмасес. Поза тим потрібно зазначити, що нам вельми придалися такі праці, як Vocabulario de Ejercicios Espirituales: Ensayo de hermeneutica Ignаciana (Rome: CIS, 1972) Іґнасіо Іпарраґірре та добре знані Obras completas de San Ignacio із серії "Biblioteca de autores cristianos".


7. Мета і стиль цього перекладу


Як і посібник Далмасеса, цей переклад призначено для практичного використання, зокрема, тими, хто бере участь у реколекціях, керівниками, а також особами, які займаються поглибленим вивченням "Вправ". Також було враховано потреби тих, хто читає "Вправи" вперше; власне для таких осіб перекладач іноді вдавався не до буквального перекладу у вузькому розумінні, а радше до перекладу "функціонально еквівалентного". Отже, мета цієї версії - ретельно передати Ігнатієві думки, нічого не додаючи та не усуваючи порівняно з іспанським текстом-автографом створених ним "Вправ". Та ми не намагалися робити це шляхом "формальної еквівалентності", себто перекладаючи текст дослівно, слово за словом, речення за реченням, якомога тісніше дотримуючись синтаксичних особливостей мови оригіналу. Натомість ми спробували передати думку оригіналу так, як це зробив би сучасний англомовний автор, намагаючись пристосувати Ігнатієвий іспанський текст до способу мислення та звичних для англомовного читача взірців так, щоб останній міг достатньо легко і ясно вловити думку, як правило, уже під час першого прочитання.

Кожен із двох зазначених вище різновидів перекладу має, зважаючи на властиві їм цілі, свої переваги та недоліки, яких немає в іншого; обравши один із них, перекладач неодмінно має чимось пожертвувати, якщо лишень хоче осягнути поставлену перед собою певну мету. Зазвичай, функціонально еквівалентна версія виявляється кращою для швидкого сприйняття під час практичного використання чи для роботи із загалом, проте буквальний переклад кращий і навіть незамінний для наукового дослідження технічних деталей та різноманітних нюансів. Що стосується нашого перекладу, то він втрачає деякі характерні особливості Ігнатієвого стилю. Читаючи його, можна подумати, що автор переймався формою та літературним звучанням більше, ніж це було насправді.

Є кілька чудових буквальних перекладів "Вправ" на англійську, як-от: переклади Елдера Муллана (1909), Джона Морріса (1913), В. Г. Лонґриджа (1919) та ін. Ми жодним чином не намагалися замінити попередні буквальні версії чи якось їх дискредитувати. Радше, якщо читач у певних випадках вагається, чи не пропущено у нашому перекладі той чи інший нюанс, притаманний Ігнатієвій думці, ми запрошуємо його з'ясувати це питання за допомогою інших, більш буквальних версій.

Намагаючись дотримуватися на практиці викладених вище ідеалів, ми зіткнулися з багатьма труднощами, які вимагали прийняття певного рішення. Приміром, ми щиро прагнули використовувати категорію роду послідовно, проте часом зробити це виявлялося доволі складно. Сам Ігнатій іноді змінював займенники в межах одного абзацу, наприклад, із "ми" (
nosotros) на "його" чи "її" (le) у п. 157 або із третьої особи однини (el hombre) на першу особу множини (nosotros) у п. 23. Відтак ми також подекуди беремо приклад із нього і робимо подібні зміни у використанні особових займенників чи однини та множини у тих випадках, коли це не загрожує неправильним тлумаченням думки автора.

Одначе в деяких складних випадках ми намагалися певною мірою уникати використання категорії роду, як це властиво сучасній англійській; хтось залишився задоволений такими спробами, хтось - ні. Щоб якось розв'язати цю та інші подібні проблеми, ми вирішили якомога ретельніше дотримуватися засад та прецедентів, встановлених комісією, яка працювала над останнім англійським перекладом Біблії -
The New Revised Standard Version (1989). Що стосується вживання займенників чоловічого роду для означення Бога, то ми скористалися прецедентами, наявними у перекладі, здійсненому цією комісією, зменшуючи кількість таких займенників там, де це не шкодило розумінню Ігнатієвого тексту.

8. Директиви


"Вправи" було опубліковано 1548 р. радше у формі вказівок, призначених для практичного виконання, аніж як книгу для читання. Їхня поява у такому вигляді відразу викликала чимало запитань. Власне, як їх слід було використовувати та тлумачити? Багато хто з єзуїтів звертався по додаткові вказівки. Один за одним почали з'являтися збірники таких вказівок, кожний під назвою "Директиви". Ігнатій сам почав було працювати над цією проблемою, особливо з огляду на питання, що їх порушив Поланко, проте до 1556 він закінчив лише кілька фрагментів і дав деякі усні настанови, записані іншими (Відомі тепер як "Директива-автограф" (див.
Obrascompl. сс. 295-298) та "Продиктовані директиви" (приклади див. там само, сс. 299-303). Після 1556 перша Генеральна Конгрегація, перші генерали та різні комісії і визначні особи, як-от Міро і Поланко, укладали свої "Директиви". За генерального настоятеля Клавдіо Аквавіви (1581-1615) їх було зведено в одне ціле та узагальнено у формі сорока коротких розділів і в 1599 розіслано по всіх провінціях як офіційні "Директиви до Духовних вправ" (Флоренція, 1599), призначені стати посібником для всіх керівників, які дають вправи. Усі зазначені "Директиви" містять елементи давньої традиції і відтак становлять неабияку цінність для тлумачення та застосування "Вправ".

9. Різні тлумачення "Вправ"


Зважаючи на Ігнатієву небагатослівність та передбачену автором гнучкість у виконанні вправ, після першої публікації книги 1548 р. почали з'являтися численні та вельми відмінні одна від одної думки стосовно їхнього значення і належного застосування. Зазвичай, жодному із прибічників тієї чи іншої концепції не вдавалося повністю переконати опонентів у своїй правоті, проте і ті, й інші відчували, що чимало здобули завдяки таким дискусіям. Як наслідок, розуміння невичерпних духовних скарбів, прихованих, у невеликій книжці Ігнатія, невпинно зростало. З огляду на обмежений обсяг цього видання ми можемо зупинитися тут лишень на кількох із згаданих концепцій, хоч всі вони заслуговують на увагу; відтак просимо вибачення у тих, хто вважатиме, що теорії, які їм найбільше до вподоби, висвітлено недостатньо.

Щиро сподіваємося, що примітки допоможуть читачам розуміти та тлумачити створений Ігнатієм текст належним чином. Щодо тез, стосовно яких існують різні думки, ми завжди намагалися дотримуватися найбільш обґрунтованої позиції, за нагоди згадувати, принаймні, про деякі з відмінних поглядів та подавати певні відомості бібліографічного характеру для тих, хто хоче розглянути такі питання докладніше.

Оцінюючи такі погляди та вивчаючи "Вправи", слід чітко розрізняти два питання. По-перше, що саме мав на увазі Ігнатій у тому чи іншому уривку? По-друге, як розсудливо скористатися його думками в наш час? Оскільки сам автор вважав, що його короткі нотатки мають спонукати тих, хто виконує вправи, до самостійного обмірковування певної теми (
Вправи, 2), то для керівників, реколектантів та дослідників залишається чимало можливостей для збагачення його текстів своїми знаннями, приміром, завдяки обізнаності з сучасними працями із систематичного, духовного та біблійного богослов'я. На загал, що більшим обсягом знань володітиме читач, то більше почерпне для себе з Ігнатієвих текстів. Багато з тих, хто виконував вправи, віднайшов у книзі скарби, про які сам автор не здогадувався, хоч саме на це, вочевидь, і сподівався. Часто відкриття, зроблені у молитві під час виконання вправ, провадили до подальшого вивчення, яке збагачувало усе життя людини. Оскільки "Вправи" є, по суті, всеосяжним оглядом Божого плану спасіння людства, то щораз глибше розуміння їх приносить своєю чергою щораз глибше розуміння самої віри. Хоч Ігнатій не мав наміру написати розгорнутий трактат про духовне життя, у жодній іншій із створених ним праць головні засади його духовності не висвітлено краще. "Вправи" вдосконалювалися одночасно з визріванням Ігнатієвої духовності; усі інші його досягнення та праці можна фактично вважати коментарями до "Вправ" або їхнім застосуванням у ти чи інших ситуаціях.


Back to content | Back to main menu
Сайт создан в системе uCoz