Main menu:
[345] ЗАУВАГИ (160),
ПОДАНІ НИЖЧЕ, ДОПОМОЖУТЬ КРАЩЕ ВІДЧУВАТИ ТА РОЗУМІТИ
НАДМІРНІ ДОКОРИ СУМЛІННЯ ТА НАВІЮВАННЯ НАШОГО ВОРОГА
---------------------------------------------
(160) Наведений Ігнатієм заголовок свідчить про те, що це не правила чи вказівки, які визначають певні норми поведінки; це радше просто "зауваги", призначені для того, щоби допомагати людям, яким не дають спокою надмірні докори сумління. У них чітко відображено власні Ігнатієві досвідчення, пов'язані з такими докорами, яких він зазнав у Манресі, про що згадано в Автобіографії, 22-25, а також його досвід у консультуванні інших. На той час то були мудрі поради; такими вони залишаються і сьогодні. Проте в наш час цих порад уже недостатньо; їх потрібно доповнити численними сучасними відкриттями в галузі пасторального досвіду, психології, психіатрії тощо. В Ігнатієві дні надмірні докори сумління надто часто розглядали просто як нещастя, завдане Богом чи дияволом із відповідною метою. Додаткові коментарі та посилання можна знайти у David L. Fleming, The Spiritual Exercises: A Literal Translation and a Contemporary Reading (St. Louis, 1978), cc. 227-229.
---------------------------------------------
[346] 1 Заувага перша. Зазвичай під "надмірним докором сумління" (scrupulum) мається на увазі те, що походить від нашого власного судження і волі, а саме: коли вважаємо гріхом те, що гріхом не є.
2 Наприклад, хтось випадково наступає на дві соломинки, які лежать хрест-навхрест, і відтак висновує собі, що згрішив, а це не що інше як помилкове судження й аж ніяк не справжній докір сумління у вузькому значенні.
[347] 1 Заувага друга. Після того, як наступимо на такий хрест, чи подумаємо, скажемо або зробимо щось подібне, ззовні до нас приходить думка, що ми згрішили, проте водночас нам здається, що не грішили.
2 Так чи йнак, а при цьому відчуваємо занепокоєння, тобто в одну мить сумніваємося, а в іншу - ні. Ось це, властиво, і є надмірний докір сумління - спокуса, що її підсовує нам ворог.
[348] 1 Заувага третя. Перший із таких докорів, описаний у першій заувазі, потрібно рішуче відкинути, позаяк він цілковито хибний. Проте другий, що його змальовано у другій заувазі, може протягом певного часу значно сприяти поступові людини, яка виконує духовні вправи,
2 оскільки неабияк очищує та омиває душу, усуваючи від неї все, що хоча б віддалено нагадує гріх, згідно з максимою святого Григорія: "Добрим душам властиво бачити провину там, де жодної провини немає" (161).
---------------------------------------------
(161) Лист 64 у PL 77: с. 1195.
---------------------------------------------
[349] 1 Заувага четверта. Ворог уважно придивляється до того, яку душу має людина - просту чи делікатну; якщо делікатну, то намагається зробити її ще делікатнішою і в такий спосіб довести до крайності, щоб легше було її зворохобити і погубити.
2 Якщо бачить, приміром, що людина не погоджується на жоден гріх, ні на смертельний, ні на легкий, і навіть думки не допускає про те, щоби свідомо згрішити,
3 то, розуміючи, що не може змусити таку людину до чогось, що хоча б нагадувало гріх, то спонукає її бачити гріх там, де його немає, наприклад, у якомусь не надто важливому слові чи думці.
4 Якщо ж душа в людини проста, то ворог намагається зробити її ще простішою;
5 приміром, якщо вона досі не надто переймалася легкими гріхами, то він спробує зробити так, щоб її не хвилювали і смертельні гріхи; а якщо трохи переймалася, то щоб переймалася менше або й узагалі не звертала на них уваги.
[350] 1 Заувага п'ята. Людина, яка прагне до поступу в духовному житті, має завжди діяти у спосіб протилежний тому, як діє ворог.
2 Інакше кажучи, якщо ворог намагається зробити душу простою, то вона має дбати про те, аби зберігати чутливість.
3 Так само, якщо ворог пробує схилити душу до надмірної чутливості, вона повинна змагати до такої міцности, яка б забезпечила їй цілковитий спокій.
[351] 1 Заувага шоста. Іноді така добра душа, зберігаючи вірність Церкві чи думкам наших зверхників, хоче щось сказати чи зробити задля Божої слави,
2 проте ззовні приходить думка або спокуса цього не казати чи не робити, щоб, наприклад, не впасти у марнославство, чи з інших подібних причин. У такому випадку слід піднести свій розум до нашого Творця і Господа,
3 і якщо побачимо, що це відповідає нашому обов'язку служіння чи, принаймні, не суперечить йому, то маємо діяти всупереч такій спокусі, відповідаючи спокусникові словами святого Бернарда: "Не для тебе я почав і не для тебе закінчу" (162).
---------------------------------------------
(162) Можливо, Ігнатій запозичив цю читату з життєпису св. Бернарда, поданого у Flos sanstorum, іспанському перекладі Якобусової Legenda aurea, опублікованому у 1493 (DalmMan, 179).