Main menu:
[ПРАВИЛА ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ДУМАТИ, СУДИТИ І ВІДЧУВАТИ РАЗОМ ІЗ ЦЕРКВОЮ] (163)
[352] ЩОБ ПЕРЕБУВАТИ НА ПРАВИЛЬНІЙ ПОЗИЦІЇ (164) У ВОЮЮЧІЙ ЦЕРКВІ (165), ПОТРІБНО ДОТРИМУВАТИСЯ ТАКИХ ПРАВИЛ (166)
---------------------------------------------
(163) Це не надто, вочевидь, вдала спроба задля зручності звести сенс розлогого Ігнатієвого заголовка (п. 352) до кількох слів. У давнину були й інші спроби, як-от: "Правила спільного з Церквою мислення" і "Правила ортодоксії"; кожен із цих заголовків передає суть Ігнатієвого точно, але не повністю, позаяк у довгому заголовку в п. 352 мова про щось більше, ніж царина думки чи правильна віра.
У текстах А, Р1 і V існують три формулювання Ігнатієвого заголовка, які взаємно доповнюють і тлумачать одне одне. Їх наведено у паралельних стовпчиках у SpExMHSJ69, сс. 374-375. З-поміж них найкраще розкриває думку Ігнатія заголовок в Автографі (текст А); утім цю думку непогано пояснено також у текстах Р1 і V, про що свідчать примітки 164-165 до п. 352.
Добре знані і впливові правила стосовно нашої позиції з позицією Церкви були в рукописі "Вправ" під час їхнього перегляду в Римі (1539-1541), а можливо, й уже під час перебування Ігнатія в Парижі (1528-1535). Так чи інакше, у них відобразилося те непросте становище, у якому знаходилася тоді Церква і яке було йому відоме з власного досвіду, набутого як у Парижі, так і в Римі. Багато хто висував справедливі вимоги стосовно реформування Церкви; дехто вказував на надуживання з повагою та належним чином, проте інші водночас діяли без шанобливого ставлення, накликаючи небезпеку. Приміром, illuminati в Іспанії та подібні на них групи в Парижі практикували псевдомістицизм, нехтуючи доктринальною точністю і зневажаючи чіткі визначення, властиві схоластичному богослов'ю. Друга група складалася з відвертих єретиків, як-от "лютеризатори" (Lutherizantes) у Парижі. Десь між цими двома групами знаходилася третя - роздратовані католики та гуманісти, які часто давали підстави сумніватися у тому, чи є їхня віра справді католицькою. Вони були налаштовані щодо Церкви критично, а нерідко й надміру жорстоко, саркастично чи двозначно. Варто, наприклад, згадати Еразма, який у своїх захопливих, проте вельми уїдливих сатиричних творах допускав неабиякі перебільшення і висміював папу, єпископів, богословів, священиків та монахинь. За два роки до того, як Ігнатій приїхав до Парижа, Еразмову "Похвалу глупоті" було видано накладом 20000 примірників. У травні 1526 Сорбоння звернулася до парламенту з проханням засудити його Colloquia. У Римі Ігнатія виступав проти перслідувань, що їх розпочав Ландівар та замасковані єритики Майнарді, Мударра і Барреда (Автобіографія, 98).
Описані події переважно суперечили характеру і типовій поведінці Ігнатія. Для нього Церква була матір'ю і встановленою Богом інституцією, втіленням Царства Христового. Він із болем усвідомлював її недоліки, та це аж ніяк не применшувало його любові до неї; навпаки, він намагався сприяти її оновленню. Його тактика, одначе, відзначалася спокоєм, позитивністю та конструктивністю, націляючись передусім на внутрішню переміну окремих осіб за посередництвом бесід та вправ; з часом вона розцвіла у Товаристві Ісуса з властивою йому системою освіти, закордонними місіями та іншими різновидами служіння.
Ігнатій помістив свої правила стосовно належної позиції справжніх католиків у Церкві в самому кінці "Вправ"; у них він не вдається до полеміки чи аргументації, а задовольняється спокійними порадами. Ці правила призначено передусім для реколектанта, який упродовж місяця споглядав в любові на Христа, розважаючи над Його закликом про допомогу в поширенні Царства, і Його прикладом, а тепер мав повернутися до повсякденного життя, можливо, серед єретиків чи католиків зі слабкою вірою. Поланко у своїх "Директивах" зазначає, що згадані правила подано як протиотруту "на захист того, що сучасні єретики чи ті, хто тяжіє до їхнього вчення, завзято критикують та висміюють... Крім того, вони служать не тільки для того, щоб утримати такого реколектанта від помилок у приватній розмові або розрахованому на широкий загал писанні, але й допомагають йому розпізнавати, чи твердження і писання інших відхиляються від властивої Католицької Церкві норми, а також радити іншим бути насторожі" (Directorium Polanci, п. 112, у DirSpEx (Rome, 1955), c. 327. Стосовно цієї теми див. Leturia, "Sentido verdadero en la Iglesia militante", Estudios, 2: 149-174; також базовану головно на попередній праці Ganss, "Thinking with the Church: The Spirit of St. Ignatius' Rules", The Way, Supplement 20 (1973): 72-82; див. також Studies in the Spirituality of Jesuits, 7 (січень 1975): 12-20.
Чимало поданих Ігнатієм тем і деталей можна застосовувати і в наш час, проте багато з них виглядають у сучасних (вельми відмінних від тодішніх) обставинах застарілими. Сьогодні найважливіше вловити спрямування, що лежить в основі Ігнатієвих правил, дух вірності, який їх пронизує, щоб і собі зайняти таку ж позицію і йти самим та провадити інших до життя і праці у сповненні любові відданості Церкві - Христовій невісті та нашій матері.
(164) Sentido (чуття, почуття, глузд, аргумент і багато інших значень): Ігнатій часто послуговується цим словом, надаючи йому власного забарвлення. Нерідко, як оце тут, воно означає пізнання, головно інтелектуальне, яке, одначе, смакуємо стільки разів, що це пізнання стає також глибоко чуттєвим і "задовольняє душу" (ДухВпр, 2). Відтак воно стає звичною позицією розуму, системою координат, яку інстинктивно використовуємо, керуючи своїм життям (Leturia, Estudios, 2:153). Під справжньою, чи автентичною позицією мається на увазі позиція, характерна для лояльного католика.
(165) Воююча, тобто Церква у світі, де багатьом папам, єпископам, священикам, ченцям та іншим членам властиві людські вади.
(166) Правила, тобто вказівки, директиви, поради, норми чи пропозиції, які слід розважливо застосовувати у житті; утім ці правила не обов'язкові. Див. пр. 110 до п. 210.
---------------------------------------------
[353] Правило перше. Відклавши будь-яке власне судження, діяти так, щоб наш розум завжди був готовий виявити послух у всьому справжній невісті Господа нашого Ісуса Христа, святій матері нашій ієрархічній Церкві (167).
---------------------------------------------
(167) Це правило становить фундаментальний принцип, який лежить в основі решти правил. Далі зазначений принцип розвивають три групи порад, про що цде мова у примітках до пп. 354, 362 і 365.
П. 353 напрочуд стислий. Ніде більше у "Вправах" Ігнатій не розкриває свого бачення Церкви повніше: справжня невіста Христа, наша мати, ієрархічна. Проте його бачення ще багатше. Деінде він описує Церкву як Христове Царство, що його слід поширювати (пп. 91-95), спульноту вірних (п. 177). Римську (ДухВпр, п. 353 у тексті Р1) і містичне Тіло Христа, що ним керує на землі Його намісник (LetterIgn, 367-372), від якого вся влада передається далі через ієрархічно розташованих настоятелів (Конс, 7, 603, 666, 736).
---------------------------------------------
[354] Правило друге (168). Хвалити сповідь перед священиком, долучення до Святих Таїнств щороку, краще - щомісяця, і ще краще - щотижня, додержуючись при цьому належних умов.
---------------------------------------------
(168) У групі І (правила від другого по дев'яте) вміщено пропозиції щодо вироблення певної позиції стосовно практик, побожності і способу життя вірного католика.
---------------------------------------------
[355] Правило третє. Схвалювати часту участь у святій Літургії, а також співання піснеспівів, псалмів та довгих молитов у церкві і поза нею; так само й години, встановлені для відправи богослужінь церковного правила, усіляких молитов та всіх канонічних часів.
[356] Правило четверте. Вельми вихваляти монашество, дівицтво й повздержливість; також і подружжя, проте меншою мірою, ніж будь-що з переліченого раніше.
[357] 1 Правило п'яте. Вихваляти монаші обіти послуху, убогості та чистоти й інші обіти відречення, які провадять до досконалості.
2 Також пам'ятати, що обіти мають стосуватися того, що сприяє досягненню євангельської досконалості, тому не слід давати обіти, які від цієї мети віддаляють, наприклад, обіт стати купцем чи одружитися.
[358] Правило шосте. Хвалити мощі святих, вшановуючи їх і молячись до святих; схвалювати стояння у храмі з нагоди певних свят, прощі, відпусти, ювілеї, хрестові походи та запалювання у храмах свічок.
[359] Правило сьоме. Схвалювати церковні приписи щодо постів та стриманості, наприклад, під час Великого Посту, "постів чотирьох пір року", у навечір'я празників, у п'ятниці і суботи; також і покути, не тільки внутрішні, але й зовнішні.
[360] Правило восьме. Вихваляти будівлі та оздоблення церков, а також статуї та ікони, які слід вшановувати залежно від того, кого вони зображають.
[361] Правило дев'яте. Врешті, хвалити всі церковні заповіді, спрямовуючи розум на пошук аргументів на їхній захист, а не для того, щоби піддати їх сумнівам.
[362] 1 Правило десяте (169). Маємо бути схильними визнавати і схвалювати як веління та розпорядження, так і поведінку наших настоятелів (170), [а не засуджувати їх].
2 Бо хоч у деяких випадках їхні вчинки не заслуговували і не заслуговують схвалення, та все ж докори супроти них у публічних проповідях чи в розмові з простими людьми радше викликають ремствування і згіршення, ніж приносять користь;
3 у такий спосіб можна породити в людей обурення своїми зверхниками, чи то світськими, чи церковними.
4 Одначе, наскільки шкідливо перед простим людом дорікати настоятелям за їхньої відсутності, настільки ж корисно повідомляти про неналежну поведінку з їхнього боку особам, які можуть цьому зарадити.
---------------------------------------------
(169) У групі ІІ (правила від десятого по дванадцяте) представлено погляди щодо настоятелів у Церкві, юрисдикції, навчання та святості відповідно. Основоположний принцип цієї групи вміщено у десятому правилі: потрібно схилятися радше до похвали, ніж до осуду.
(170) Mayores тут і в пп. 42, 351, 362 означає "настоятелі"; такий варіант перекладу вжито у Вульґаті. Йдеться про офіційних осіб та представників як церковної, так і світської влади (DalmMan, 200; Leturia, Estudios, 2:164).
---------------------------------------------
[363] 1 Правило одинадцяте. Схвалювати позитивне та схоластичне богослов'я (171), позаяк учителям позитивного богослов'я, як-от: святому Єронімові, святому Августинові, святому Григорієві та іншим - властиво спонукати серця до любові до Господа і служіння Йому в усьому,
2 тоді як схоластики, наприклад, святий Тома, святий Бонавентура, "учитель сентенцій" святий Петро Ломбардський та інші,
3 радше визначають та тлумачать, відповідно до нашого часу, що саме потрібно для спасіння, а також для виявлення помилок та обманів і їхнього викорінення.
4 Схоластики, що належать до пізніших часів, не тільки плідно використовують правильне розуміння Святого Письма і праць учителів позитивного богослов'я,
5 але й, просвітлені та навчені Божою благодаттю, черпають допомогу в Соборах, канонах і постановах нашої святої Матері Церкви.
---------------------------------------------
(171) У XVI столітті багато гуманістів та реформаторів виступали проти схоластичних вчителів та їхніх методів, часто вдаючись при цьому до зневажливих висловлювань; вони більше наголошували на Святому Письмі, розглядаючи його то окремо, то у поєднанні з працями Отців. Схоластичне та позитивне богослов'я, на їхню думку, суперечило одне одному, проте Ігнатій вбачав добро в обидвох цих гілках і вважав, що вони взаємно доповнюються. Тож за посередництвом його "Вправ" (п. 363), колегій та університетів, що функціонували відповідно до укладених ним "Конституцій" (351, 353, 366, 446, 464, 467), властива йому позиція протягом століть чинила відчутний вплив на викладання і вивчення богослов'я. Стосовно позитивного і схоластичного богослов'я див. пр. 39 до Конс, 366 в IgnCLWS, cc. 295 i 460-461.
---------------------------------------------
[364] 1 Правило дванадцяте. Остерігатися порівнювати тих із нас, хто ще живе, і блаженними минулих часів (172), бо великою помилкою є говорити,
2 наприклад, що цей знає більше, ніж святий Августин, той - то другий святий Франциск чи й ще видатніший, а он той - другий святий Павло за добротою та святістю і т.д.
---------------------------------------------
(172) Це застереження супроти незрілого захоплення живими особами, яких нерідко ставлять вище за канонічних святих. Примірок, Ігнатій сам був свідком того, як у Римі у 1538 за Ландівара, Мударри та Барреди впродовж певного часу високо цінували певних живих проповідників, які, одначе, були замаскованими єретиками.
---------------------------------------------
[365] 1 Правило тринадцяте (173). Щоб у всьому дотримуватися праведності, потрібно не відступати від такого принципу: "Якщо єрархічна Церква вирішить, що річ, яка мені здається білою, чорна, то і я в це віритиму" (174).
2 Бо ж віримо, що між Господом нашим Ісусом Христом, Женихом, та Церквою, Його Невістою, перебуває той же Дух, який керує нами і провадить нас задля спасіння наших душ;
3 і той же Дух, наш Господь, який дав нам десять заповідей, керує нашою святою Матір'ю Церквою і її провадить.
---------------------------------------------
(173) У групі ІІІ (правила від тринадцятого по вісімнадцяте) йдеться про доктринальні питання (деякі з них викликають часто доволі пристрасну полеміку) та про спосіб тлумачення цих питань у буремному XVI столітті. І ця група розпочинається основоположним принципом, викладеним у 13-му правилі, яке за своєю суттю є перефразуванням 1-го правила (п. 353).
(174) Determina (визначає, вирішує) у цьому контексті означає "визначає". У текстах Р1 (бл. 1534), Р2 і V, Вульґаті 1548 року, це слово перекладене як diffiniret чи definierit. Варто зазначити: Ігнатій не стверджує, що маємо вірити у те, що біле - це чорне, як йому часто несправедливо закидають. Натомість він пише: "те, що здається мені білим" (чи, буквально: "те, що я бачу (que yo veo) білим"; у латинській Вульґаті 1548 р. це перекладено як "те, що постає перед моїми очима білим". Інакше кажучи, помилка може критися в нашому поспішному суб'єктивному судженні, а не в Церкві, оскільки нею керує Святий Дух і відтак вона не може помилятися у своїх урочистих визначеннях. Можна припустити, що це твердження є натяком на слова Еразма, який писав: "Чорне не стане білим, якщо Римський Понтифік так проголосить, чого він, я знаю, ніколи не зробить" (DalmMan, с. 183, цит. з Erasmus, Opera 9, (1706): 517).
---------------------------------------------
[366] 1 Правило чотирнадцяте. Хоч те і правда, що ніхто не може спастися, якщо не призначений для спасіння і не має віри та благодаті,
2 але, говорячи та навчаючи про все це, треба бути дуже обережним.
[367] 1 Правило п'ятнадцяте. Не слід виробляти у собі звичку багато говорити про предистинацію; якщо ж уже про це зайде мова, то говорити треба так, щоб не вводити простий люд в оману, як ото трапляється, коли кажуть:
2 "Якщо вже визначено, спасуся я чи буду проклятий, то нічого не зміниться, поводитимусь я добре чи погано".
3 Відтак люди стають байдужими і занедбують вчинки, які ведуть до добра і до духовного поступу їхніх душ.
[368] 1 Правило шістнадцяте. Так само треба стежити за тим, щоб не говорити багато й наполегливо про віру, нічого не розбираючи і не пояснюючи,
2 бо таким чином даємо людям привід для байдужості та занедбання добрих справ, чи то перед тим, як здобудуть утверджену любов'ю віру, чи після того.
[369] 1 Правило сімнадцяте. Подібним чином не варто надто детально і запально говорити про благодать, щоби не породжувати шкідливих для свободи волі помилок.
2 Отож, про віру та благодать можна з Божою допомогою говорити якомога більше суто задля примноження хвали Божої Величі,
3 проте не так і не в такий спосіб, особливо в наші небезпечні часи, щоби справи чи вільна воля зазнали шкоди чи й узагалі були зведені нанівець.
[370] 1 Правило вісімнадцяте. Понад усе треба, звісно, цінувати старанне служіння Богові, породжене чистою любов'ю, проте потрібно водночас неабияк хвалити почуття страху перед Божою Величчю,
2 позаяк не тільки синівський страх, але й страх рабський є річчю побожною і вельми святою, і якщо людині не до снаги сягнути чогось кориснішого, то він може дуже допомогти їй позбутися смертного гріха;
3 а зробивши це, людина легко приходить до синівського страху, який цілковито прийнятний і приємний для Бога, оскільки нероздільно пов'язаний із любов'ю до Нього.